Перекладено з сайту Letidor.ru.
У середині
грудня проект "Традиції дитинства"
організував зустріч з Юлією Борисівною
Гіпенрейтер.
Зустріч відбулася в клубі "Прожектор",
зал був повний, прийшли і батьки, і сім'ї,
і навіть мами з немовлятами. Протягом
двох годин Юлія Борисівна терпляче
відповідала на запитання батьків,
запрошувала кожного до себе ближче і
розбирала конкретні ситуації, в яких
опиняються дорослі, намагаючись зрозуміти
своїх дітей.
Перед чарівністю, спокоєм і мудрістю 83-річної жінки, найпопулярнішого сучасного російського психолога, встояти важко, і батьки, виходячи до Юлії Борисівни на діалог, моментально самі перетворювалися на дітей.
Спільно з "Традиціями Дитинства" "Летідор" заздалегідь підготував запитання, які хотілося поставити професору психології, але вже після відповіді на перше питання аудиторія перетворилася на потік: до Гіппенрейтер вишикувалася нескінченна черга з батьків зі своїми проблемами, історіями і ситуаціями.
Треба відзначити, Юлії Борисівні вдалося провести близько 20 міні-психотерапевтичних сеансів з батьками. З кожним з них вона розігрувала діалоги, представляючи батька в ролі дитини, а себе — в ролі батька, і навпаки. "На загальні питання я даю загальні відповіді», - повторювала вона, і закликала розбирати конкретні ситуації.
У наступному році плануються нові зустрічі з Юлією Борисівною Гіпенрейтер. Ну а поки "Летідор" постарався зафіксувати найважливіші моменти, які обговорювалися в "Прожекторі".
Перед чарівністю, спокоєм і мудрістю 83-річної жінки, найпопулярнішого сучасного російського психолога, встояти важко, і батьки, виходячи до Юлії Борисівни на діалог, моментально самі перетворювалися на дітей.
Спільно з "Традиціями Дитинства" "Летідор" заздалегідь підготував запитання, які хотілося поставити професору психології, але вже після відповіді на перше питання аудиторія перетворилася на потік: до Гіппенрейтер вишикувалася нескінченна черга з батьків зі своїми проблемами, історіями і ситуаціями.
Треба відзначити, Юлії Борисівні вдалося провести близько 20 міні-психотерапевтичних сеансів з батьками. З кожним з них вона розігрувала діалоги, представляючи батька в ролі дитини, а себе — в ролі батька, і навпаки. "На загальні питання я даю загальні відповіді», - повторювала вона, і закликала розбирати конкретні ситуації.
У наступному році плануються нові зустрічі з Юлією Борисівною Гіпенрейтер. Ну а поки "Летідор" постарався зафіксувати найважливіші моменти, які обговорювалися в "Прожекторі".
Що Ви
думаєте про планшети і комп'ютери? Чи
шкідливі вони, і який вплив чинять на
розвиток?
Ю.Б.: Ви нікуди не подінетеся від планшетів і комп'ютерів, це середовище, в якому діти ростуть. Який вплив робить наявність планшета або те, що дитина з ним робить? Напевно, треба подивитися, що вона з ним робить, і включитися в спільний процес. Найкраще ви можете допомогти дитині в розвитку, якщо будете робити щось разом з нею, і, далі, за законом зони найближчого розвитку (за Л. С. Виготським), спочатку ви будете брати на себе більше, а потім поступово делегувати їй те, що вона може виконувати сама. У результаті дитина почне все робити самостійно за законом інтеріоризації здібностей, навичок, ідей, смаків.
Але зараз виходить так, що деякі батьки, бабусі і дідусі не володіють технологіями. У комп'ютерних іграх діє закон будь-якого навчання — ти щось робиш, отримуєш результат, зворотний зв'язок, причому, у разі комп'ютерних і планшетних ігор можливість отримати результат — миттєва. При гарному контролі і грамотному розвитку комп'ютерна індустрія — це один з напрямків придбання дитиною знань і навичок.
Сам по собі комп'ютер або планшет нічого не значать, важливо те, як його дитина використовує.
Мама з питанням: Багато батьків переживають, що їхні діти проводять більше часу за комп'ютером, ніж у спілкуванні з однолітками, і проводячи час у віртуальній реальності, позбавляються чогось іншого в житті, що з цим робити?
Ю.Б.: Почати жити у віртуальному просторі — небезпека, перед якою стоїть все людство. Діти іноді занурюються в нього більше, ніж в реальне життя, у подолання перешкод не ногами, руками, а за допомогою бігаючих фігурок, у спілкуванні не з живими людьми. Це небезпечно, але я думаю, що батьки знаходять спосіб цього уникнути — обмежують перебування у віртуальній реальності. Вам же доводиться дитину обмежувати, щоб вона не їла весь день шоколад або не пропадала по 10 годин на вулиці, граючи у футбол. Тут ідеться про режим і дисципліну.
Якщо є така проблема, то потрібно вживати заходів, але не крутих заходів. Обмежувати — це означає не просто забороняти, а чимось замінювати. Підтримати її дружбу з іншими дітьми, зайняти її чимось їй цікавим.
Але що виходить на ділі? Комп'ютерна гра конкурує з культурним запасом і навичками батьків, і батьки програють. Ну то не програвайте! Розвивайтеся.
Не комп'ютер винен. Комп'ютер не володіє емоціями, він викликає емоції у дитини. Але ви теж можете викликати емоції у дитини. Занурюйте її в розвиток, в гарну класичну музику, театр, музеї, живопис.
Але знову ж, не перестарайтеся. Моя дочка, коли у неї народилася дитина, і їй був місяць, брала художній альбом і розкривала його перед обличчям немовляти. "Ти що робиш?", — запитую, — "Смак у нього виробляю". Музику напевно можна вже в цьому віці — слух вже працює, а очі ще не конвергують.
У моїй хрестоматії для батьків є історія композитора Сергія Прокоф'єва, він пише, що буквально народився в музику, тому що коли мама його чекала, вона багато грала на піаніно, а коли він народився, мама грала в сусідній кімнаті.
Якщо дитина живе в окультуреному середовищі, вона її вбирає. Всотування культури — це дуже цікаво, але до розуміння того, як саме дитина вбирає форми, фарби, звуки, емоційні відтінки, наука психологія ще не дійшла.
У комп'ютері дитина всього цього не знайде, тільки в живому спілкуванні. Завдяки прихильним до неї людям, дитина може і хоче сприймати те, що їй говорять. Але якщо спілкування зводиться до крику або наказів, дитина закривається від усього, що їй транслюють. Канал спілкування з дитиною має бути дуже здоровим, і, що важливо, дбайливим.
Чи потрібно виховувати дітей, чи все-таки важливо навчитися вибудовувати діалог з дитиною? Як Ви ставитеся до слова "виховання"?
Ю.Б.: Часто під вихованням розуміють "прочуханку". Нав'язування своїх смаків, вимог, завдань, планів і мрій: "я її виховую такою, якою вона має бути, я знаю, що вона повинна знати, що вона повинна робити". Якщо виховання розуміти саме так, то я до цього ставлюся погано, і підібрала б інше слово: допомога в розвитку. Становлення. Плекання. Карл Роджерс говорив, що дорослого стосовно дитини можна порівняти з садівником, який допомагає рослині. Функція садівника — забезпечити водою, направити на рослину світло, удобрити грунт. Тобто, створити умови для розвитку, але не тягнути за верхівку. Якщо ви будете тягти за верхівку і в яку вам потрібно сторону, ви його не виростите.
Діалог - дещо звужене поняття, я б сказала, взаєморозуміння, настрій на розуміння дитини. Так, важливо, коли дитина розуміє батьків, але батьки більше можуть зрозуміти про дитину. А що значить — зрозуміти дитину? Це, насамперед, знати її потреби і їх враховувати. Потреби змінюються і не тільки з віком, але й індивідуально, залежно від траєкторії, по якій дитина рухається. Тому в діалозі важливо почути дитини: чому вона не слухається, відмовляється, грубіянить. Якщо "почути" входить в діалог, я це приймаю.
Грубі інтерпретації слова "виховання": коли дитина не слухається — змусити, грубіянить — поправити, ображена — сказати: «нічого ображатися, сам винен», я відкидаю.
Чи варто дитину часто хвалити? У який момент потрібно включати строгість? У якому обсязі, щоб дитина не замкнулась?
Ю.Б.: Ви нікуди не подінетеся від планшетів і комп'ютерів, це середовище, в якому діти ростуть. Який вплив робить наявність планшета або те, що дитина з ним робить? Напевно, треба подивитися, що вона з ним робить, і включитися в спільний процес. Найкраще ви можете допомогти дитині в розвитку, якщо будете робити щось разом з нею, і, далі, за законом зони найближчого розвитку (за Л. С. Виготським), спочатку ви будете брати на себе більше, а потім поступово делегувати їй те, що вона може виконувати сама. У результаті дитина почне все робити самостійно за законом інтеріоризації здібностей, навичок, ідей, смаків.
Але зараз виходить так, що деякі батьки, бабусі і дідусі не володіють технологіями. У комп'ютерних іграх діє закон будь-якого навчання — ти щось робиш, отримуєш результат, зворотний зв'язок, причому, у разі комп'ютерних і планшетних ігор можливість отримати результат — миттєва. При гарному контролі і грамотному розвитку комп'ютерна індустрія — це один з напрямків придбання дитиною знань і навичок.
Сам по собі комп'ютер або планшет нічого не значать, важливо те, як його дитина використовує.
Мама з питанням: Багато батьків переживають, що їхні діти проводять більше часу за комп'ютером, ніж у спілкуванні з однолітками, і проводячи час у віртуальній реальності, позбавляються чогось іншого в житті, що з цим робити?
Ю.Б.: Почати жити у віртуальному просторі — небезпека, перед якою стоїть все людство. Діти іноді занурюються в нього більше, ніж в реальне життя, у подолання перешкод не ногами, руками, а за допомогою бігаючих фігурок, у спілкуванні не з живими людьми. Це небезпечно, але я думаю, що батьки знаходять спосіб цього уникнути — обмежують перебування у віртуальній реальності. Вам же доводиться дитину обмежувати, щоб вона не їла весь день шоколад або не пропадала по 10 годин на вулиці, граючи у футбол. Тут ідеться про режим і дисципліну.
Якщо є така проблема, то потрібно вживати заходів, але не крутих заходів. Обмежувати — це означає не просто забороняти, а чимось замінювати. Підтримати її дружбу з іншими дітьми, зайняти її чимось їй цікавим.
Але що виходить на ділі? Комп'ютерна гра конкурує з культурним запасом і навичками батьків, і батьки програють. Ну то не програвайте! Розвивайтеся.
Не комп'ютер винен. Комп'ютер не володіє емоціями, він викликає емоції у дитини. Але ви теж можете викликати емоції у дитини. Занурюйте її в розвиток, в гарну класичну музику, театр, музеї, живопис.
Але знову ж, не перестарайтеся. Моя дочка, коли у неї народилася дитина, і їй був місяць, брала художній альбом і розкривала його перед обличчям немовляти. "Ти що робиш?", — запитую, — "Смак у нього виробляю". Музику напевно можна вже в цьому віці — слух вже працює, а очі ще не конвергують.
У моїй хрестоматії для батьків є історія композитора Сергія Прокоф'єва, він пише, що буквально народився в музику, тому що коли мама його чекала, вона багато грала на піаніно, а коли він народився, мама грала в сусідній кімнаті.
Якщо дитина живе в окультуреному середовищі, вона її вбирає. Всотування культури — це дуже цікаво, але до розуміння того, як саме дитина вбирає форми, фарби, звуки, емоційні відтінки, наука психологія ще не дійшла.
У комп'ютері дитина всього цього не знайде, тільки в живому спілкуванні. Завдяки прихильним до неї людям, дитина може і хоче сприймати те, що їй говорять. Але якщо спілкування зводиться до крику або наказів, дитина закривається від усього, що їй транслюють. Канал спілкування з дитиною має бути дуже здоровим, і, що важливо, дбайливим.
Чи потрібно виховувати дітей, чи все-таки важливо навчитися вибудовувати діалог з дитиною? Як Ви ставитеся до слова "виховання"?
Ю.Б.: Часто під вихованням розуміють "прочуханку". Нав'язування своїх смаків, вимог, завдань, планів і мрій: "я її виховую такою, якою вона має бути, я знаю, що вона повинна знати, що вона повинна робити". Якщо виховання розуміти саме так, то я до цього ставлюся погано, і підібрала б інше слово: допомога в розвитку. Становлення. Плекання. Карл Роджерс говорив, що дорослого стосовно дитини можна порівняти з садівником, який допомагає рослині. Функція садівника — забезпечити водою, направити на рослину світло, удобрити грунт. Тобто, створити умови для розвитку, але не тягнути за верхівку. Якщо ви будете тягти за верхівку і в яку вам потрібно сторону, ви його не виростите.
Діалог - дещо звужене поняття, я б сказала, взаєморозуміння, настрій на розуміння дитини. Так, важливо, коли дитина розуміє батьків, але батьки більше можуть зрозуміти про дитину. А що значить — зрозуміти дитину? Це, насамперед, знати її потреби і їх враховувати. Потреби змінюються і не тільки з віком, але й індивідуально, залежно від траєкторії, по якій дитина рухається. Тому в діалозі важливо почути дитини: чому вона не слухається, відмовляється, грубіянить. Якщо "почути" входить в діалог, я це приймаю.
Грубі інтерпретації слова "виховання": коли дитина не слухається — змусити, грубіянить — поправити, ображена — сказати: «нічого ображатися, сам винен», я відкидаю.
Чи варто дитину часто хвалити? У який момент потрібно включати строгість? У якому обсязі, щоб дитина не замкнулась?
Якщо дитину хвалять, у неї створюється відчуття, що якщо вона не зробить добре, то її засудять. Всяка похвала має зворотний бік: хвалити — значить оцінювати. Вам, можливо, знайоме поняття "безоціночне ставлення до дитини". Що це означає? Мається на увазі безоціночне ставлення до дитини, а не до його дій. Ви напевно чули, що варто критикувати / хвалити дії дитини, але не самої дитини. Не “ти поганий”, “ти розумниця”, а “мені подобається, як ти сказав, зробив”. “Цей вчинок не дуже добрий, ти, звичайно, знаєш, що цей вчинок не дуже добрий, і наступного разу будеш намагатися вчинити краще, так?”, Після критики добре додати позитиву.
Мама з питанням: Не виходить так. Ось я іноді так роблю, як Ви кажете, а він все одно мені у відповідь "ні" і все, чому?
Ю.Б.: Вийдіть до мене, розкажіть, як це відбувається. Я люблю розмовляти конкретно.
Мама: Дитина погано вчинила, відібрала іграшку в сестри. Я йому кажу: ти ж розумієш, що...
Ю.Б.: Зачекайте. Скільки років дитині, скільки років сестрі?
Мама: Сину 4 роки, він відбирає іграшку у дворічної сестри. Сестра починає плакати, а він тікає з її іграшкою, і, видно, що він відібрав її спеціально. Я йому кажу: ти ж розумієш, що погано вчинив, давай не будемо наступного разу так робити.
Ю.Б.: Не поспішайте. Ви робите помилку в перших же словах: ти ж розумієш, що погано вчинив. Це нотація, ви йому її читаєте. Нотації не ведуть до розуміння вас і не призводять вас до розуміння дитини. Треба дивитися, чому він її забрав, що за цим стоїть. За цим може стояти багато чого. І нестача уваги (він відібрав іграшку, і мама звернула на нього увагу), і помста маленькій сестричці, бо їй уваги більше. У нього давня і затаєна образа. Значить, потрібно ліквідувати цю емоційну нестачу.
Намагайтеся уважно ставитися до того, щоб увага до першої дитини ніяк не змінилося з народженням другої ні за кількістю, ні за якістю. Звичайно, це важко. Я тягала свою другу дитину під пахвою, роблячи з першим все, що я робила з ним раніше. І ревнощів не виникло, старша дуже швидко стала допомагати мені і відчувати, що ми — одна команда. Не допускайте читання нотацій, зрозумійте дитину і ліквідуйте причину "злого задуму".
Ви не можете коректувати поведінку в гострих ситуаціях. Коли дитина щось робить, і ви відчуваєте, що вона підігріта якоюсь емоцією, ви ніколи не виправите її поведінку в цей момент. Ви будете її карати, вона не зміниться. Емоційні причини треба виявляти і намагатися їх нівелювати, але в спокійній обстановці.
Мама з питанням: Дитині 9 років, ситуація в школі: двоє дітей за партою, одна категорично не любить, коли беруть її речі, починає кричати і чухатись, моя дитина це знає, але обов'язково щось візьме у неї. Я з нею починаю говорити, вона дивиться в очі і не може пояснити, чому вона так робить.
Ю.Б.: Ну це ж концерт! Чому вона вам щось повинна пояснювати, ви їй поясніть.
Мама: Я їй пояснюю! Я кажу: "Саша, ти ж розумієш ..."
(Сміх і оплески в залі перекривають мамину мову)
Ю.Б.: Дякую за моральну підтримку. Такі фрази — це батьківські рефлекси, які з'явилися з культури, з розуміння виховання як нав'язування наших норм, вимог до дитини без вибудовування з нею діалогу. Тому спочатку - прийняття дитини і активне слухання. Чому метод активного слухання завоював популярність?
Тому що коли батьки починають намагатися активно слухати, і такі рефлекси починають дуже швидко у них вискакувати, то дивуються самі діти, вони моментально відчувають, що їм краще живеться, і самі починають себе інакше вести, уважніше ставитися до батьків.
Пам'ятайте, як ви будете звертатися до дитини, так і вона буде звертатися до вас за законом наслідування. Діти наслідують. Тому якщо ви говорите "ні, не будеш", вона вам відповість "ні, буду". Вона вас дзеркалить. Відображає. "Я тебе покараю" — "Ну і карай!". При директивному вихованні не дуже просто враховувати всі потреби дитини. Те ж саме з чоловіками і дружинами. Думаєте, можна змусити щось робити чоловіка чи дружину? Ні. Що починається у дітей? Обманювання батьків. Все як у дорослих.
Чи важливі сімейні традиції для зміцнення зв'язків між поколіннями? Чи потрібно спілкуватися з бабусями, і навіщо потрібно спілкування зі старшими родичами?
Ю.Б.: Сімейні традиції важливі, звичайно, це частина культури. Інша справа, які це традиції. Якщо бабуся жива і схожа на Аріну Родіонівну, то це прекрасно. Але якщо бабуся поставила за мету розвести чоловіка і дружину, бо не схвалює вибір сина чи дочки, то зв'язок з таким поколінням, напевно, не треба підтримувати. Можна ходити до неї в гості, але не жити з нею і копіювати її манери. Ми не повинні потрапляти в полон загальних слів. Потрібно дивитися, що несе попереднє покоління. Поважати старших, звичайно, потрібно, але якщо бабуся чи дідусь відгукуються погано про когось із батьків, а ви говорите дитині, що вона повинна все одно їх поважати, я не дуже розумію, навіщо?
Набагато важливіше старшим навчитися поважати дитину. Ви мене запитаєте — з якого віку потрібно починати його поважати. Відповім — з пелюшок. Вже з пелюшок дитина — це людина. Поважайте її шлях, не кажіть "я з тебе зроблю... бухгалтера, економіста". А якщо вона в душі художник?
Мама з питанням: Дочка подруги вітається не з усіма людьми. Що робити - змушувати з усіма вітатися чи надати свободу?
Ю.Б.: Чи потрібно насильно змусити і продавити? Я б сказала немає. Треба з дитиною поговорити і її вислухати. Подруга з донькою не поговорила, вона вам скаржиться на дочку. Діалогу між мамою і дочкою не було, були нотації. Коли батько каже ось ці три слова "ти ж розумієш" - діалог перетворюється на читання нотації.
Коли ви розмовляєте з дитиною - помовчіть. Будьте готові тримати паузу. Коли ви слухаєте дитину — уникайте питань. Мовчіть і намагайтеся попасти в тон дитини.
Мама з питанням: А як бути з увічливістю, обов'язками і дисципліною?
Ю.Б.: Дитина повинна освоїти багато навичок і умінь: чистити зуби, не вилазити з-за столу і потім повертатися за стіл, привчитися до горщика, до ложки. Треба намагатися робити так, щоб ці знання вливалися в побут дитини поступово, без зусиль. Діти перестають щось робити, якщо батьки без поваги, без урахування її стану, переживань, наполягають на своєму правилі, приймають круті заходи. Відбирають комп'ютер, наприклад.
Зацікавте дитину, запропонуйте їй замість комп'ютера щось інше. І далі, вже в спокійній атмосфері, ви зможете домовитися про режим і правила. Намагайтеся режимні речі відпрацьовувати в мирній обстановці. Не бійтеся жартувати, гумор у спілкуванні з дітьми дуже потрібен.
Ви думаєте, звички виробляються від постійного вдовбування? Ні. Вони напрацьовуються поступово.
Не варто замінювати регулярність формування звичок на підганяння. Можна використовувати записку, картинку-нагадування, календарик, на квітку приклеїти стікер "полий мене, будь ласка", замінити свій голос чимось іще.
Будити дитину в школу теж не треба, замініть будильником. Запізнився, прогуляв - не ваші проблеми. Ви можете йому поспівчувати: неприємно, так.
З якого віку можна давати відповідальність за підйом?
Ю.Б.: У 4-5 вже можна.
Мама: Так рано, я думала років в 10!
Ю.Б.: Я розповім історію про своїх друзів. Кольський півострів, полярна ніч, темрява, дві дитини: 5 років хлопчикові, 3 роки дівчинці. Діти самі встають, брат будить сестру, вони одягаються, в шубах і шапках підходять до сплячих батьків, будять їх і кажуть: "мамо, тату, ми пішли в садок".
Нехай сяючий образ цих дітей вас надихне. Але не фрази: "вставай, запізнишся, давай швидше, одягайся".
Мама з питанням: Як зробити, щоб діти так робили?
Ю.Б.: Пробуйте. Експериментуйте. Спробуйте вести себе зовсім інакше, ніж дитина від вас очікує. Злізьте з нього, не відбирайте розвиток дитини турботою про себе: "а як же він далі житиме".
Батько з питанням: Хочу прояснити ситуацію із самостійністю. Синові три роки, і він почав чистити зуби, спочатку з нашою допомогою, а тепер сам. Він їх чистить як уміє, і наш стоматолог сказав, що у дитини будуть великі проблеми з зубами, краще було б, якби я їх йому чистив для збереження зубів. І начебто, проста річ, але виростає в проблему, я забираю у дитини щітку, починаю чистити зуби йому сам, дитина втрачає до чищення всякий інтерес, і це перетворюється на психологічну проблему, я не знаю, що з цим робити.
Ю.Б.: Змініть стоматолога.
Мама з питанням: Чи впливає генетика на формування особистості?
Ю.Б.: Що ви називаєте генетикою?
Мама: Алкоголізм, генетичні хвороби. Йдеться про прийомних дітей моїх друзів, вони виховували прийомну дитину, але з неї нічого доброго не вийшло, незважаючи на те, що вони, з розмов, буквально молилися на нього. Я намагаюся зрозуміти.
Ю.Б.: На загальне питання я даю загальну відповідь. Генетичні передумови є, особливо, якщо мова йде про соматичні хвороби. Туберкульоз, схильність до алкоголізму теж можуть передаватися, але не сам алкоголізм. Якщо дитина прийомна, добре би знати батьків.
Я вірю в генетичні передумови темпераменту - хтось спокійніший, хтось чутливіший або більш азартний, це докладно описано в моїй книжці про характери. Але генетика — це не особистість: благородна, чесна, самостійна, вірує в ідеали, чи корислива, егоїстична, злочинна — особистість формує траєкторія життя, середовище, батьки і бабусі, суспільство. Що зараз цінується в суспільстві? А в якому суспільстві? Що дитина підхоплює, бере для себе? Це не гени.
Мама з питанням: Доньці 4 роки, ми з нею робимо іграшки з листкового тіста. Я їй кажу: подивися, які у нас красиві іграшки виходять, а вона мені відповідає: так, красиві, але в мене красивіші. Чому вона так говорить?
Ю.Б.: Мабуть, у вас в родині культивуються оцінки. Вона хоче хвалити себе і чекає похвали від вас.
Мама з питанням: Що робити з бажаннями дітей купити яку-небудь страшну ляльку типу Монстри Хай? Донька хоче, каже, "у всіх є, у мене немає"?
Ю.Б.: Реклама і мода — соціальні пошесті, вони, як віруси, проходять, але ви не можете ізолювати від них дитину. Вберегти від впливу ви можете тільки твердими принципами, які самі в собі створили. Якщо ви проти чогось - вирощуйте цей протест з пелюшок, і якщо ви частково відчуваєте, що дитина в чомусь права, або ви відчуваєте, що не праві — скажіть їй про це. Вона буде вам безмежно вдячна. Якщо ви визнаєте свою неправоту, ви зробите гігантський крок вперед.
Мама з питанням: Що Ви думаєте
про ранній розвиток дитини, у нас із
чоловіком різні погляди на це питання.
Він каже, що я не повинна мучити
дитину...
Ю.Б.: А "я його хочу мучити", так?
Мама: Ні, звичайно, але дитині вже півтора року, мені розповіли про дивовижну методику раннього читання, і...
Ю.Б.: Жахливо, я навіть слухати не буду. Це якраз і називається "тягнути за верхівку". Або вести себе як деякі діти: посадять щось у землю, а потім відразу ж дістають — перевіряють — чи пустила рослина коріння. Співайте пісні, читайте казки, живіть з ним.
Мама: Я йому читаю книжки з позначеннями тварин...
Ю.Б.: З позначеннями...
Мама: Я йому читаю, він повторює за мною склади.
Ю.Б.: Дуже добре, вчиться говорити.
Мама: Якщо я цього не роблю, наступного дня він забуває, чи варто ці заняття продовжувати, витрачати на це час?
Ю.Б.: Витрачати на це час? Таке формулювання недоречне. Живіть з дитиною, говоріть з нею, показуйте їй світ. Але не займайтеся, стиснувши зуби і витрачаючи час. Важлива тональність, із якою ви проводите час із дитиною. Під час гуляння у деяких мам є мета: зліпити снігову бабу, гойдатися на гойдалках, лазити по драбинках. А дитині цікаві і паркан, і кішка, і голуб.
Чи потрібно поспішати завантажувати дитину гуртками, застосовувати різні методики розвитку?
Ю.Б.: Дитина потребує вільного часу. Дайте дитині 2-3 вільних години на день. Діти дуже добре граються самі з собою. У хрестоматії для батьків є історія з дитинства Агати Крісті. Вона росла в заможній родині, але мати забороняла няні вчити читати маленьку Крісті, бо не хотіла, щоб Агата почала читати книги, які їй не підходили за віком. Коли Агаті Крісті виповнилося шість років, няня прийшла до мами і сказала: "Мадам, я змушена Вас засмутити: Агата навчилася читати".
Крісті розповідала у своїх мемуарах, як у дитинстві вона грала в уявних кошенят. Вона розігрувала сюжети з кошенятами, придумувала історії, наділяла їх характерами, а няня сиділа поруч і в'язала панчоху.
Таких фантазій, які розігруються у дітей, у дорослих вже немає. Раціональний розум вбиває творчі сили, здібності та можливості. Звичайно, логіка і раціональні зерна повинні бути, в той же час дитина — істота особлива. Напевно, ви помічали, що діти іноді "впадають у прострацію", стан природного трансу. У цьому стані вони переробляють інформацію особливо інтенсивно.
Дитина може задивитися на комашку, на листочок, на сонячного зайчика, а вчителька йому кричить: "Іванов, знову ловиш ґав". Але в цей час у Іванова йде важливий розумовий процес, він, можливо, майбутній Андерсен.
У цій же хрестоматії описується дитинство скрипаля Ієгуді Менухіна, момент, коли його віддали в школу, в перший клас, і після школи батьки поцікавилися у Ієгуді: "Що було в школі", — "За вікном ріс дуже красивий дуб", сказав він , і більше нічого. Його вразила художня натура.
І ви не знаєте, що вашу дитину вразило в цей момент - картина, звук, запах, але точно не "унікальна методика, розроблена, блаблабла".
Дитині потрібен вибір, як говорила Марія Монтесорі: "Середовище дитини повинне бути збагаченим". Сірі стіни і знерухомлена дитина — це не те, що потрібно для розвитку.
Ю.Б.: А "я його хочу мучити", так?
Мама: Ні, звичайно, але дитині вже півтора року, мені розповіли про дивовижну методику раннього читання, і...
Ю.Б.: Жахливо, я навіть слухати не буду. Це якраз і називається "тягнути за верхівку". Або вести себе як деякі діти: посадять щось у землю, а потім відразу ж дістають — перевіряють — чи пустила рослина коріння. Співайте пісні, читайте казки, живіть з ним.
Мама: Я йому читаю книжки з позначеннями тварин...
Ю.Б.: З позначеннями...
Мама: Я йому читаю, він повторює за мною склади.
Ю.Б.: Дуже добре, вчиться говорити.
Мама: Якщо я цього не роблю, наступного дня він забуває, чи варто ці заняття продовжувати, витрачати на це час?
Ю.Б.: Витрачати на це час? Таке формулювання недоречне. Живіть з дитиною, говоріть з нею, показуйте їй світ. Але не займайтеся, стиснувши зуби і витрачаючи час. Важлива тональність, із якою ви проводите час із дитиною. Під час гуляння у деяких мам є мета: зліпити снігову бабу, гойдатися на гойдалках, лазити по драбинках. А дитині цікаві і паркан, і кішка, і голуб.
Чи потрібно поспішати завантажувати дитину гуртками, застосовувати різні методики розвитку?
Ю.Б.: Дитина потребує вільного часу. Дайте дитині 2-3 вільних години на день. Діти дуже добре граються самі з собою. У хрестоматії для батьків є історія з дитинства Агати Крісті. Вона росла в заможній родині, але мати забороняла няні вчити читати маленьку Крісті, бо не хотіла, щоб Агата почала читати книги, які їй не підходили за віком. Коли Агаті Крісті виповнилося шість років, няня прийшла до мами і сказала: "Мадам, я змушена Вас засмутити: Агата навчилася читати".
Крісті розповідала у своїх мемуарах, як у дитинстві вона грала в уявних кошенят. Вона розігрувала сюжети з кошенятами, придумувала історії, наділяла їх характерами, а няня сиділа поруч і в'язала панчоху.
Таких фантазій, які розігруються у дітей, у дорослих вже немає. Раціональний розум вбиває творчі сили, здібності та можливості. Звичайно, логіка і раціональні зерна повинні бути, в той же час дитина — істота особлива. Напевно, ви помічали, що діти іноді "впадають у прострацію", стан природного трансу. У цьому стані вони переробляють інформацію особливо інтенсивно.
Дитина може задивитися на комашку, на листочок, на сонячного зайчика, а вчителька йому кричить: "Іванов, знову ловиш ґав". Але в цей час у Іванова йде важливий розумовий процес, він, можливо, майбутній Андерсен.
У цій же хрестоматії описується дитинство скрипаля Ієгуді Менухіна, момент, коли його віддали в школу, в перший клас, і після школи батьки поцікавилися у Ієгуді: "Що було в школі", — "За вікном ріс дуже красивий дуб", сказав він , і більше нічого. Його вразила художня натура.
І ви не знаєте, що вашу дитину вразило в цей момент - картина, звук, запах, але точно не "унікальна методика, розроблена, блаблабла".
Дитині потрібен вибір, як говорила Марія Монтесорі: "Середовище дитини повинне бути збагаченим". Сірі стіни і знерухомлена дитина — це не те, що потрібно для розвитку.
Як Ви ставитеся до методики Монтесорі?
Ю.Б.: Я не знаю, що з її методиками тепер роблять. Вона була глибоким психологом, філософом, лікарем і дуже тонким спостерігачем. Вона не називала вихователів вихователями, вона їх називала наставниками. Вона казала: "не втручайтеся в те, що робить дитина".
Монтесорі описує у своїй книзі випадок, коли малюк, щоб побачити риб в акваріумі за головами високих людей, починає тягнути табуретку, щоб на неї стати. Але тут "наставниця" вихоплює у неї табуретку, піднімає його над усіма, щоб вона побачила риб, і Монтесорі описує, як в її очах осяяння, торжество, слід того, що вона сама знайшла рішення, гасне, зійшло з її обличчя, воно стало покірним і нудним. Вихователька вихопила у неї з рук перші і важливі паростки самостійності.
Часто буває, що під час ігор деякі мами просять своїх дітей все прибирати на місце або вимагають оцінки дій дитини від педагога. Мамі потрібно, щоб якийсь фахівець склав думку про дитину? Її дитину. Для мами повинні бути неважливими похвала або оцінка педагога, а важливим має бути те, що її дитина природним чином сопе, помиляється, шукає, знаходить, для неї повинен бути важливий процес, в якому перебуває дитина - не лізьте в нього, цей процес святий.
"Летідор" дякує Анні Сергєєвій (проект "Традиції дитинства") за організацію зустрічі з Юлією Борисівною Гіпенрейтер.
Свєтлана Фоміна 26.12.2013 15:55
Немає коментарів:
Дописати коментар